Сторінка для колег

70 способів сказати «дуже добре»

1.Ти зараз на правильному шляху.

2.  Пречудової

3.  У тебе це вийшло.

4.  Правильно.

5.  Це добре.

6.  Супер

7.  Я пишаюся тим, як ти працював (ла).

8.  Ти робиш це дуже добре.

9.  Це набагато краще.

10.Гарна робота.

11.Я щасливий(а) бачити цю роботу.

12.Ти робиш гарну роботу.

13.Ти близький(а) до істини.

14.  Мої вітання.

15.Це те, що треба.

16.Я знав(ла), що ти можеш це зробити.

17.  Зараз ти це зрозумів (ла).

18.Нарешті!

19.Ти швидко вчишся.

20.  Працюючи так само, ти досягнеш багато чого.

21.  Я не зумів (ла) б зробити краще.

22.  Це правильний шлях.

23.  З кожним днем у тебе виходить краще.

24.  Це гарний спосіб.

25.  Ти нічого не проґавив(ла).

26.  Так тримати!

27.  Надзвичайно.

28.  Прекрасно.

29.  Це найкраще.

30.  Остаточно.

31.  Сенсаційно.

32.  Тепер нічого тебе не зупинить.

33.  Відмінно.

34.  Це була першокласна робота.

35.  Чудово.

36.  Ще краще.

37.  Твій мозок попрацював на славу.

38.  Ти досягнеш успіху.

39.  Це видатний винахід.

40.  Фантастика!

41.  Неймовірно!

42.  Це чудова робота.

43.  Ти робиш це красиво.

44.  Як ти багато зробив (ла)!

45.  Розумник(ця).

46.  Ти справді це покращив (ла).

47.  Прегарно!

48.  Вітаю!

49.  Твоя правда!

50.  Так тримати!

51.  Ти зробив (ла) це вчасно.

52.  Мені подобається хід твоїх думок.

53.  Я пишаюся тобою.

54.  Дуже приємно вчити таких розумних дітей.

55.  Велика тобі подяка.

56.  Я ніколи не бачив(ла) нічого кращого.

57.  Твоя робота принесла мені багато радості.

58.  Молодчина!

59.  Повний порядок.

60.  Серйозний прорив.

61.   Ось цього я ще не бачив (ла).

62.   Ти неперевершений(а) сьогодні.

63.   Це вже успіх.

64.   Це твоя перемога.

65.   Тепер ти відчуваєш свої можливості.

66.   Ти справжній майстер.

67.   Щиро радий(а) за тебе.

68.   Не можу навіть передати свого захоплення.

69.   Грандіозно!

70.   Я вірю в тебе, у тебе завжди виходитиме не гірше.

Слова підтримки та заохочення для забезпечення позитивної емоційної атмосфери на уроці:

•   Давай спробуємо ще раз.

•   У мене теж не одразу все виходило, тому не втрачай надії.

•   Я завжди вважав(ла), що ти зможеш це зробити.

•   Повір у себе.

•   Я можу зрозуміти твій стан.

•   Я тебе розумію.

•   Я впевнений (а), що ти можеш.

•   Разом ми зможемо.

•   Сьогодні вийде краще, ніж учора.

•   Мені подобається те, що ти зробив(ла).

•   Навіть, якщо ти помилишся, я допоможу тобі.

•   Ти талановитий(а).

•  Я впевнений(а) у твоїх силах, здібностях, знаннях.

•  Мені приємно спілкуватися з тобою.

•  Я вірю в те, що все вийде.

•  Спробуймо зробити якнайкраще.

•  Цікава відповідь, оригінальна відповідь.

•  Відчувається співпраця.

Дитині потрібно, щоб її:

•  розуміли;

•  любили;

•  визнавали;

•  поважали.

Якщо ця потреба не задовольняється, виникає негативний емо­ційний стан:

•  біль;

•  страх;

•  агресія;

•  образа.

Рекомендації вчителям

1.Враховуйте вікові особливості першокласників: рухову актив­ність, переважання ігрового типу діяльності, недостатню сформованість вольової регуляції.

2.   Порівнюйте роботу учня лише з його попередніми роботами, а не з роботами інших.

3.Уникайте критики учня при свідках, а також вживання слів «завжди», «ніколи».

4.Хваліть учня за найменші досягнення.

5.  Дозволяйте учневі самостійно оцінювати свою поведінку та її на­слідки.

6.  Створюйте ситуації успіху.

7.  Зменшуйте кількість заперечних слів та речень. Краще замінити їх на ствердні та позитивно спрямовані.

8.  Не наполягайте на відповідях біля дошки тих дітей, які виявляють тривожність. Краще об'єднуйте їх у групки, що працюватимуть разом.

9.  Для підтримання усних інструкцій використовуйте візуальну стимуляцію.

10.Давайте учням можливість виплескувати енергію (фізкультхвилинки, ігри на перервах).

11.Надавайте учням можливість висловлювати свої думки, підкре­слюйте цінність почутого.

  (з мережі інтернету)

АДАПТАЦІЯ УЧНІВ ПЕРШИХ КЛАСІВ ДО ШКОЛИ

Бути школярем означає для дитини не тільки отримання нового статусу в цих стосунках, статусу належності до світу дорослих, а також визнання оточенням її дорослості. У першокласника з'являються як нові права, так і нові обов'язки. Процес адаптації тісно пов'язаний з тим, наскільки дитина здатна відповідати новим вимогам.

Період пристосування першокласника до шкільного навчання може супроводжуватися зростанням внутрішньої напруженості, підвищенням рівня тривожності й зниженням самооцінки.

Психологічне напруження є результатом реакціїна зміну оточення. Не всі діти знають, чим відрізняється вчитель від вихователя, уроки від занять. Іноді буває й так, що батьки залякують своїх дітей прогно­зами щодо майбутнього навчання в школі, намагаючись розбудити свідомість своїх малюків. Звичайно, дорослі не бажають дітям пога­ного, але на дітей такі прогнози можуть впливати досить негативно.

Занепокоєння викликають також діти, які до вступу в школу не відвідували дошкільні навчальні заклади. Часто такі діти не вміють налагоджувати стосунки з ровесниками та дорослими, які не входять до кола їхнього звичного спілкування.

Сприятливі умови допомагають через деякий час стабілізувати емоційне самопочуття, яке впливає на зменшення або зникнення внутрішньої напруженості й підвищення продуктивності навчальної діяльності. Іноді трапляються випадки, коли процес звикання до школи сильно затягується або так і не відбувається впродовж усього першого навчального року. Ускладнення адаптації може негативно вплинути на особистісний розвиток дитини.

Проблеми психологічної готовності дитини до навчання в школі

Психологічна готовність дитини до навчання в школі — предмет постійної уваги психологів. Від успішного розв'язання цієї проблеми залежить адаптація дитини до шкільного життя, оволодіння нею на­вчальною діяльністю і, як наслідок, формування всебічно розвиненої особистості.

За останні роки психологи провели багато досліджень, спрямова­них на виявлення особистісного потенціалу дітей шести- і семирічного віку. Результати показали, що шестирічні діти мають більші фізичні та пізнавальні здібності, відносно вищу чутливість до навчання.

Проте доводиться враховувати, що вони вирізняються підвищеною збудливістю, емоційністю, досить швидкою втомлюваністю, нестій­кістю уваги, ситуативністю поведінки.

Вступ до школи і початковий період навчання викликають перебу­дову всього способу життя й діяльності дитини. Цей період однаково важкий для дітей, які вступають до школи і в 6, і в 7 років. Спосте­реження фізіологів, психологів, педагогів показують, що серед пер­шокласників є діти, які через індивідуальні психологічні особливості важко адаптуються до нових умов, лише частково можуть упоратися (або не можуть зовсім) з розкладом роботи й навчальною програмою.

Дитина, яка вступає до школи, має бути зрілою у фізіологічному та соціальному сенсі, повинна досягти відповідного рівня розумового та емоційного розвитку. Навчальна діяльність потребує відповідного рівня знань про довколишній світ, сформованості елементарних понять. Дитина повинна вміти узагальнювати й диференціювати пред­мети і явища, планувати свою діяльність та здійснювати самоконтроль. Важливе позитивне ставлення до навчання, здатність до саморегуляції поведінки, вияв вольових зусиль для виконання поставлених завдань. Не менш важливі й навички розмовного спілкування, розвинена дрібна моторика рук, зорово-рухова координація.

Перші п'ять років життя дитини дослідники називають «роками чудес». Закладені в цей час емоційне ставлення до життя, до людей, наявність або відсутність стимулів до інтелектуального розвитку впливають на всю подальшу поведінку і спосіб мислення людини.

Важливим соціальним інститутом у цей період розвитку дитини є сім'я. Батьки — перші вихователі дітей у житті. Приклад батьків — найкраща школа для дітей. Вивчення соціально-психологічних характеристик низки сімей дітей-дошкільників дало змогу виділити серед них кілька груп:

•   з демократичним стилем спілкування і відносин (близько 23 %); діти з цих сімей часто виявляють ділове співпереживання, доброзич­ливість, колективістсько спрямовані;

•   з авторитарним (14 %); мають понад 65 % дітей з егоїстичною спрямованістю, які виявляють агресивність, часто порушують дисци­пліну, здебільшого замкнені, менш активні, безініціативні, переважно несамостійні у своїх вчинках, важче оволодівають моральними нормами;

•   з ліберальним (16%); діти з цих сімей схильні до вседозволеності, порушень дисципліни, неслухняні;

•   зі змішаним (29 %); діти в цих сім'ях поводяться по-різному: бувають агресивними, замкненими, можуть виявляти колективістську спрямованість;

•   із ситуативним (18 %); як і в змішаній групі, цей стиль викли­каний схильністю батьків до різних крайнощів у поведінці, побуті, ставленні до дітей.

Готовність дитини до школи передусім залежить від батьків. Якщо дитина відвідує дитячий садок, то значною мірою це залежить від ви­хователів: адже підготовка дитини до школи передбачена програмою дитячого садка. Але ці програми не повністю враховують психологічні аспекти проблеми.

Особливої уваги потребують діти, які не відвідували дитячий са­док —так звані домашні діти. Вони, як правило, менш комунікабельні, важче встановлюють контакти з учителем і однолітками, не дуже комфортно почуваються в колективі, бояться залишатись у школі без батьків. Діти, які живуть у вузькому, замкненому мікросередовищі, мають найбільш тяжкі прояви емоцій і поведінки в процесі звикання до нових умов життя.

Крім цього, на адаптацію дитини до школи впливає низка неспри­ятливих чинників: функціональна неготовність до навчання в школі, незадоволеність у спілкуванні з дорослими, неадекватне усвідомлення свого становища в групі однолітків, неправильні методи виховання в сім'ї, негативне ставлення дитини до вступу в 1-й клас, конфліктні ситуації в сім'ї через низький рівень освіти батьків або алкоголізм, негативний стиль ставлення вчителя до дітей. Учителю доцільно звернути особливу увагу на дітей, які виховувались удома, уважніше познайомитися із сім'ями, проводити ретельну індивідуальну роботу з батьками з проблем соціальної адаптації дитини в школі.

Необхідною умовою адаптації дитини є психологічна готовність до навчання, тобто такий рівень її психічного розвитку, який створює умови для успішного оволодіння навчальною діяльністю.

Основні показники психологічної адаптації дитини до школи, які констатують проходження адаптаційного періоду:

1.Формування адекватної поведінку.

2.   Установлення контактів з учнями, учителем (міжособистісні стосунки).

3.   Оволодіння навичками навчальної діяльності.

Компоненти психологічної готовності

Мотиваційний — відображає бажання чи небажання дитини навчатися. Від нього залежить входження дитини в нову для неї діяль­ність, яка відрізняється від ігрової своєю обов'язковістю, розумовим напруженням, необхідністю подолання труднощів.

Інтелектуальний:

•   обізнаність, яка характеризується обсягом знань про навколиш­ній світ, живу й неживу природу, соціальні явища;

•   рівень розвитку пізнавальної сфери: довільна концентрація уваги, аналітичне мислення (здатність розуміти суттєві ознаки та зв'язки між явищами), раціональний підхід до дійсності, логічне запам'ятовування;

•   уміння й навички звукового аналізу слів, підготовка руки до письма (певний розвиток тонкої моторики рук і зорово-рухової координації).

Особистісний:

•   чітке усвідомлення дитиною своєї внутрішньої позиції, статевої належності;

•   навички самообслуговування;

•   уміння підкорятися обставинам, поступатися в разі потреби своїми бажаннями;

•   уміння опановувати себе, зважати на думку інших дітей;

•   моральна зрілість (знання норм поведінки, позитивне ставлення до цих норм, осмислена реалізація їх у контактах з оточенням);

•   уміння спілкуватися з учителем, учнями;

•   сформованість внутрішніх етичних норм та критичної само­оцінки;

•   здатність бачити позицію партнера, розуміти подвійний зміст запитань тощо.

Емоційний — цей компонент виявляється в тому, що дитина йде до школи охоче, радісно. Такі переживання роблять її відкритою для контактів з учителем, новими товаришами, підтримують упев­неність у собі, прагнення знайти своє місце серед однолітків. Важ­ливим моментом емоційної готовності є переживання, пов'язані із самою навчальною діяльністю та її першими результатами. Вольовий виявляється:

•  у вмінні керувати своєю поведінкою;

•  певному рівні розвитку пізнавальних процесів;

•  довільному сприйнятті, тобто вмінні не тільки слухати, а й чути вчителя, товаришів;

•  довільному запам'ятовуванні й відтворенні, умінні довільно виконувати дії, робити не тільки те, що цікаво, а й те, що потрібно, доводити розпочату справу до кінця.

Компонент узагальнення переживань полягає:

•  в узагальненому сприйнятті дійсності;

•  у втраті безпосередньої поведінки;

•  у довільності поведінки;

•          у здатності підкорятися певним правилам і вимогам.
Важливо зазначити, що психологічна готовність — це необхідна

умова успішної адаптації дитини до шкільного життя. Проте є чимало дітей, які все ж таки не можуть «ужитися» в нову роль. Вони часто скаржаться на нездоров'я, перебувають у пригніченому настрої, повноцінно не засвоюють навчальний матеріал, не мають близьких друзів, знають на ім'я та прізвище лише частину однокласників тощо. Поряд із тим для визначення рівня готовності дитини до школи, окрім психологічної готовності, потрібно враховувати ще такі па­раметри:

•   розвиток значимих для школи психофізіологічних функцій;

•   розвиток пізнавальної діяльності;

•   стан здоров'я.

Схема обстеження дитини при всіх формах дезадаптації

1.Перевіряється, чи не порушені пізнавальні процеси (блок діаг­ностичних методик готовності до школи).

2.  Перевіряється здатність дитини до навчання (завдання з до­зованою роллю дорослого), сформованість елементів навчальної діяльності, внутрішнього плану дій, довільної регуляції поведінки.

3.  Аналізуються особливості навчальної мотивації дитини, рівень амбіцій, інтереси.

4.  Обов'язково перевіряються навчальні навички дитини, прогля­даються її зошити з письма, математики, даються завдання з читання, письма, розв'язання задач.

5.Виявляється емоційний компонент неуспішності: як дитина ставиться до поганих (задовільних) оцінок, який отримує типовий зворотний зв'язок від дорослих — учителів, батьків?

 Чи є сфера діяльності, яка компенсує неуспішність у навчанні? Що відбудовує всю систему міжособистісних відносин дитини?

6.   Виявляються типові види допомоги батьків дитині в навчальній діяльності (хто займається? Чи багато? Які засоби допомоги? Який стиль сімейного виховання?).

7.   Вивчається передісторія випадку, дається ретельний аналіз історії поведінки, який проводиться самими батьками.